Зустріч з тернополянкою Наталією Лазукою - поетесою, журналісткою, телеведучою... (фото)

Наталя Лазука розпочала свій творчий вечір в Домі книги "Богдан" вчора у нечисельному, але відданому колі прихильників. Спочатку - демонстрація відеопоезії: римовані рядки ілюстрували картини Олесі Гудими. Відома тернопільська художниця – найкраща подруга Наталі Лазуки.

Наталя прагне експериментів, планує репрезентацію своєї майбутньої книги здійснити з допомогою світлових та музичних ефектів, аби її поезія вийшла за суворі рамки дактилів та ямбів.

Поетеса знайде джерело натхнення навіть у комунальній катастрофі – коли напередодні прямого ефіру удома вимкнули світло, і сукня залишилася не попрасованою, матеріал – недопрацьованим, дівчина не розгубилася – запалила свічу і під її мерехтливим вогником написала вірш. Вірш про вимкнене світло.

Однак поетеса зізнається, що «плата за творчість – вірші чи картини, байдуже, - є дорогою: емоції, переживання, почуття… Мені мої вірші даються високою ціною. Зараз поезія для мене на першому місці, вона – понад усе. Це внутрішня потреба, яку неможливо пояснити».

Чому? Наталя дуже щира та відверта у своїх віршах. А поезія викриває свого автора до глибини душі. Що ж до прози, то наразі у авторки є лише певні задуми, замальовки, зраджувати своїм римам вона не збирається. Навпаки, кожен вірш намагається довести до досконалості, уникає затертих фраз, шукає нові образи. Адже відчуває відповідальність за свої вірші перед такими світочами слова як Ліна Костенко та Марія Матіос.

Вона пам’ятає і свій перший вірш – про зиму, де ліричним героєм була береза. Зараз її вірші такі різнопланові, як кадри з фільму, що його Наталя бачила крізь сон, засинаючи у кінобудці, в мами на роботі.

Наталя вірить у містичну силу слів - «Спочатку було слово… - каже вона і розповідає історію, як слово стало пророцтвом. – Колись років 15 тому писала на курсах про якусь бабуню Марію, що помирала. А коли приїхала додому, то дізналася, що наш світ полишила моя тітка Марія. В 19 років сестра написала вірш про криваві руки емігранта. Звідкіль їй було знати, що за десятиліття вона сама опиниться за кордоном, у туманному Лондоні! Щось сумне вже страшно писати..!»

Такі дивні збіги наштовхують Наталю на пошуки відповідей на вічні питання – хто ми? звідки? для чого живемо?, які виливаються у поезіях та любові до метафізики.

А про роботу у періодичних виданнях та на телебаченні відгукується так: «8 годин, ба більше, на добу я – журналіст. Решту часу – поетеса. Журналіст – як солдат, завжди готовий, а зараз мені більше хочеться затишку. І я не можу зрозуміти пресу, яка очорнює людей. Я намагаюся бачити світлі сторони. Талант – це також бачити талант у людях. Цього багато кому бракує, як мені здається».

Що таке щастя на думку Наталі?

«Щастя – це коли зранку встав, ще навіть не вдягнувся, а вже співаєш. Коли ти не маєш образ ні на кого. Коли ти постійно пізнаєш нове, розвиваєшся, зростаєш, вчишся». Для «тренування мізків» Наталя окрім усього вивчає польську мову.

Її мистецький ідеал – Коко Шанель. Можливо, вже зовсім скоро дівчина піде стопами свого кумира, і продемонструє першу свою колекцію одягу. Досі виготовлені власноруч моделі на собі Наталя показувала з телеекрану. А для сестри Люби, яка на минулих вихідних вийшла заміж весільну сукню шила упродовж кількох тижнів, довелося пропускати заняття з японської каліграфії… однак плаття виявилося завузьким J.

Витончена, елегантна, красива дівчина-поетеса Наталя Лазука коментує свій романтичний образ так: «Один поляк мені якось сказав «Коли людина мрійлива, з м’яким серцем, її життя буде копати у «творче» місце доки серце не зачерствіє». Я вбивала у собі жіночність довгі роки, коли у моді була стервозність, керувалися принципом: зубами не вирвеш – не отримаєш. А потім зрозуміла – навіщо це мені? Гадаю, моє серце ніколи не зачерствіє і не стане байдужим до людських проблем».

Нова, друга збірка поетеси, вже у друці. Вона побачить світ у видавництві «Крок». Ця книга – «переполовинена». Більш ніж півсотні поезій представить на розсуд поціновувачів художнього слова сама Наталія, стільки ж – її сестра Люба, що пише у відмінному жанрі – білими віршами. І це ще не весь творчий доробок авторок, чимало віршів увійдуть до наступного зібрання лірики.

Для всіх, хто прагне гармонії, спокою, успіху – поетеса дає універсальну пораду: «Слухайте внутрішнього себе, не бійтеся своїх мрій!»

Додаємо кілька поезій Наталі.

Розчісую коси гребенем долі. Весна
Щовечора дивна, щоночі солодка й тонка…
Милуєшся мною. Хвилини шовкові течуть,
Ще трохи - і вишні за вікнами щастя напнуть.
Навзаєм усміхнешся. Між крилами подих затих.
І я прислухаюсь, як світ серед добрих і злих
Чекає причини. А суть – лиш у тому, що є…

Ранок

Мряку розвіють швидко сонця гарячі колеса,
Вітер остудить каву. Знімки – для жовтої преси.
Погляди фотокамер фіксують ранковий туман –
Місто іще цікавить сенсацій дрібних балаган.
Вибіжить на роботу о пів на дев’яту вівторок.
Вкотре сусід у пляшці. Сни закупорює корок…
Сняться комусь в дорозі машин навіжених хвости.
Вікна прочинить днина. Прийдуть електронні листи…